Сент-Ендрюс

«Сент-Ендрюс» постав 1906 року: «Бірмінгем Сіті» виріс із тісного поля на Мантц-стріт, де господарі землі не дозволяли його розширювати, а за підрахунками дирекції, залишатися там обходилося клубу в дві тисячі фунтів щороку. Ділянку колишнього цегельного заводу в Бордслі знайшов директор Гаррі Морріс; креслення підготував місцевий тесляр Гаррі Памфрі, який не мав фахової освіти, а нагляд за роботами вів директор Томас Терлі, будівничий. Заболочену землю осушили, насип майбутнього Копа звели зі сміття, яке містяни звозили сюди за окрему плату, і за десять тисяч фунтів виросла арена орієнтовно на сімдесят п'ять тисяч глядачів. 26 грудня 1906-го сер Джон Голдер офіційно відкрив стадіон: після нічного снігопаду волонтери, серед них і члени правління, розчистили газон, і матч Першого дивізіону проти «Мідлсбро» завершився нульовою нічиєю при тридцяти двох тисячах глядачів.

У міжвоєнні роки клуб викупив землю, над Копом і залізничним кінцем з'явилися дахи, а 11 лютого 1939-го в п'ятому раунді Кубка Англії проти «Евертона» встановили рекорд відвідуваності — 66 844 або, за іншими даними, 67 341 глядач. Друга світова війна завдала арені тяжких руйнувань: 1941-го стадіон зазнав двадцяти прямих бомбових ударів Люфтваффе, що зруйнували дах Копа й сильно пошкодили залізничний кінець, тож команда мусила грати деінде. Невдовзі головна трибуна, яку використовували як тимчасову пожежну частину, згоріла: пожежник узяв відро з бензином замість води, і полум'я знищило клубні документи й майно. Гравці повернулися 1943 року; на початку п'ятдесятих головну трибуну відбудували, а в жовтні 1956-го прожектори офіційно ввімкнули на товариському матчі з дортмундською «Боруссією».

Останній домашній матч сезону 1984–85 проти «Лідс Юнайтед» затьмарився заворушеннями: обвалилася стіна, і загинув п'ятнадцятирічний Іан Гембрідж; згодом біля цього місця встановили меморіальну дошку. Коли 1993 року нові власники вивели клуб із адміністрації, почалася шестирічна реконструкція за вимогами звіту Тейлора: «Сент-Ендрюс» повністю перевели на сидячі місця, а всі сектори, окрім головної трибуни, звели заново. Коп і терасу Тілтон-роуд розібрали після сезону 1993–94, оновлену арену урочисто відкрили в листопаді 1994-го, а залізнична трибуна запрацювала лише 1999 року. На згадку про гравця клубу й збірної Джеффа Голла, який помер від поліомієліту, 2008-го над головною трибуною встановили меморіальний годинник, а від сезону 2009–10 залізничну трибуну названо на честь Гіла Мерріка, рекордсмена клубу за кількістю матчів.

Сьогодні тут 28 754 сидячі місця: арена приймала збірні Англії всіх рівнів, крім першої команди, півфінали Кубка Англії, регбі, бокс і концерти, а в сезонах 2019–20 і 2020–21 була домівкою «Ковентрі Сіті». Проєкт 2004 року продати землю й переїхати на багатофункціональний Міський стадіон Бірмінгема так і не втілили, а 2013-го «Сент-Ендрюс» визнали активом громадської цінності. На початку двадцятих через протікання й пошкодження, пов'язані з азбестом, довелося тимчасово закривати яруси Копа і Тілтон-роуд. Від 2024 року зі спонсорських міркувань стадіон зветься St. Andrew's @ Knighthead Park — власники з Shelby Companies називають це першим кроком до «спортивного кварталу» в Бірмінгемі; за розміром арена третя серед спортивних споруд Західного Мідленду.