Оуквелл

«Оквелл» — домашній стадіон «Барнслі», а заразом цілий спортивний комплекс: поруч із головною ареною стоять критий манеж, менший стадіон приблизно на 2 200 місць і тренувальні поля клубної академії. Саме тут з’явилася перша в англійському футболі окрема трибуна для вболівальників з інвалідністю. До 2003 року арена та земля навколо належали клубу, але після зовнішнього управління 2002-го місцева рада викупила стадіон, щоб «Барнслі» зміг розрахуватися з кредиторами й залишитися у Футбольній лізі.

Найстаріша частина «Оквелла» — Західна трибуна, одна з небагатьох уцілілих робіт Арчібальда Літча: накритий лише верхній ярус, дах із гофрованого заліза тримають колони, що заважають огляду, а крісла збереглися ще з початку XX століття. Попри скромні умови, фанати її люблять. У вересні 2021 року трибуну на 4 752 місця закрили через проблеми з безпекою, і місткість стадіону впала з 23 287 до 18 515, але вже в січні 2022-го її знову відкрили. Посередині трибуни досі є старовинний тунель гравців, хоча команди тепер виходять на поле з північно-західного кута.

Решту стадіону перебудували в 1990-х. Двоярусна Східна трибуна на 7 492 місця 1993 року замінила криту терасу Бруері, і «Барнслі» першим у Йоркширі облаштував на стадіоні ложі; через схил, на якому стоїть «Оквелл», ззаду вона значно вища, ніж з боку поля. 1995 року за воротами з’явилася трибуна, яку традиційно звуть «Понті-Енд», а 2023-го назвали на честь легенди клубу Нормана Ріммінгтона. Північну трибуну на 6 257 місць за 4,5 мільйона фунтів звели, щойно «Барнслі» вилетів із Прем’єр-ліги й готувався повернутися, — нині там сидять гості, і заповнюється вона рідко.

Інші команди грають тут нечасто: 1998 року «Вейкфілд Триніті» провела на «Оквеллі» свій перший матч у Суперлізі регбі-ліг, а в липні 2008-го «Манчестер Сіті» зіграв тут перший кваліфікаційний матч Кубка УЄФА, бо газон власного стадіону перестеляли після концертів. 2025 року арена вперше прийняла нефутбольну подію — боксер Каллум Сімпсон нокаутував італійця Івана Дзукко в десятому раунді бою за титул чемпіона Європи перед приблизно 15 тисячами глядачів. Є в історії стадіону й трагедія: 27 грудня 1920 року захисник «Блекпула» Горас Ферргерст дістав удар у голову під час матчу й за одинадцять днів помер.