Веллі

«Веллі» з'явився 1919 року в лондонському Чарльтоні, коли «Чарльтон Атлетик», що від заснування 1905-го мандрував різними полями, шукав собі постійний дім. Почесний голова Фред Барнед знайшов занедбаний піщано-крейдяний кар'єр, але грошей на забудову не було: вболівальники самі вирівняли дно під газон і з викопаної породи насипали імпровізовані трибуни. Назву, найімовірніше, дав вигляд первісної улоговини, а перший матч тут зіграли ще до сидінь і терас — поле обгородили мотузкою, публіка стояла й сиділа на земляних насипах. Ця спільна праця породила напрочуд міцний зв'язок фанів із місцем, який живе й досі; лише на пів року сезону 1923–24 клуб грав на стадіоні «Маунт» у Кетфорді через невдале об'єднання з «Кетфорд Саутенд» і невдовзі повернувся.

Довгі роки «Веллі» належав до найбільших стадіонів Футбольної ліги: матч Кубка Англії проти «Астон Вілли» 12 лютого 1938-го зібрав 75 031 глядача — досі рекорд арени, а в сезоні 1948–49 середня відвідуваність сягнула 40 216. Після вильоту з Першого дивізіону 1957 року гроші на ремонт вичерпалися, на початку вісімдесятих клуб через борги ледь не припинив існування, і навіть коли 1984-го консорціум вболівальників викупив клуб, стадіон лишився у попереднього власника, а коштів на вимоги безпеки не вистачило. Невдовзі після старту сезону 1985–86 «Чарльтон» пішов із дому на «Селгерст Парк» до «Крістал Пелес» — перша за тридцять шість років офіційна домовленість про спільний стадіон у лізі. Коли 1988-го клуб і арена знову опинилися в одних руках, тисячі фанів розчистили «Веллі» й спалили сміття величезним вогнищем на газоні; рада Гринвіча відхилила відбудову, тож вболівальники створили власну місцеву партію, 1990-го набрали майже 15 000 голосів і вибороли дозвіл, а 5 грудня 1992-го повернення відсвяткували перемогою 1:0 над «Портсмутом».

Північну, східну й західну трибуни після повернення майже повністю перебудували: до грудня 2001-го місткість перевищила 27 000, сьогодні це 27 111 місць. Найгучніше співають на «Каверд-Енді», де перед сезоном 2024–25 у задніх восьми рядах верхнього ярусу з'явилася зона безпечного стояння на 1 064 місця; східну від сезону 2021–22 назвали трибуною Алана Кербішлі на честь гравця й наставника, який керував командою з 1991 до 2006-го, а біля входу на головну західну стоїть пам'ятник Сему Бартраму, якого вважають найкращим футболістом клубу. Найстаріша південна — трибуна Джиммі Сіда з початку вісімдесятих — носить ім'я тренера, з яким «Чарльтон» 1947-го виграв Кубок Англії, приймає гостей і лишається єдиною частиною арени з опорною колоною. 31 травня 1976-го тут відбувся концерт The Who, визнаний найгучнішим рок-концертом світу.

Плани розширити арену понад 40 000 місць згорнули після вильоту з Прем'єр-ліги 2007-го. Ролан Дюшатле, продавши клуб 2020 року, залишив стадіон собі, але Томас Сандгаард домовився про оренду до січня 2035-го, а Global Football Partners продовжили її до червня 2040-го. У 2024-му разом із трастом вболівальників клуб запровадив одну з перших у Великій Британії молодіжних секцій і в травні почав стелити гібридний газон Desso, тепер GrassMaster, коштом шестизначних інвестицій власників і гранту 750 000 фунтів від Фонду стадіонів Прем'єр-ліги. Відтоді всі домашні матчі жіночої команди «Чарльтон Атлетик» також проходять на «Веллі»; 2004-го й 2026-го тут приймали Unity Cup, і обох разів чемпіонкою стала Нігерія.