Етіхад

Стадіон, який нині звуть «Етіхадом», задумували ще до 1989 року — спершу під олімпійські заявки Манчестера, а звели вже для Ігор Співдружності 2002-го на пустирі колишньої шахти Бредфорд, відомому як Істлендс. Фундамент у грудні 1999-го заклав прем’єр-міністр Тоні Блер, а будівництво почалося в січні 2000-го: за проєктом бюро «Аруп» компанія «Лейнг» звела арену з вантовим дахом на дванадцяти щоглах приблизно за 112 мільйонів фунтів. 25 липня 2002 року королева Єлизавета II відкрила тут Ігри, і десять днів арена приймала легку атлетику та регбі-7; після змагань тимчасові трибуни розібрали, поле заглибили, і майже за рік чашу на 38 тисяч місць перетворили на футбольний стадіон приблизно на 48 тисяч. Манчестер Сіті орендував арену в міської ради — перебудова коштувала раді 22 мільйони фунтів, клубу — 20 — і влітку 2003-го команда переїхала з Мейн Роуд.

Архітектори опустили газон на шість метрів нижче рівня землі, щоб овальна чаша здавалася тісною й гладіаторською, а покрівлю тримають окремі щогли заввишки до сімдесяти метрів: за цей задум стадіон відзначили Інститут інженерів-конструкторів і Королівський інститут британських архітекторів. Сторони названі за сторонами світу, але вболівальники швидко дали їм живі імена — західну 2004 року після голосування присвятили Коліну Беллу, східну неофіційно кличуть Кіппакс на згадку про найголосніше крило Мейн Роуд, а південну охрестили Скорборд-енд. Північну, єдину зведену вже після Ігор, від сезону 2010–11 фактично відвели під сімейну трибуну. У липні 2011-го клуб перейменував Міський стадіон Манчестера на «Етіхад» за десятирічною угодою з авіакомпанією «Етіхад Ейрвейз».

Перший футбольний вечір тут видався товариським: 10 серпня 2003-го Манчестер Сіті обіграв Барселону 2:1, а перший гол арени забив Ніколя Анелька. За чотири дні в Кубку УЄФА клуб розгромив валлійський «Тотал Нетворк Солюшнз» 5:0, а 23 серпня перший чемпіонатний м’яч забив гравець Портсмута Якубу в нічиїй 1:1. У сезоні 2011–12 господарі не програли жодного з дев’ятнадцяти домашніх матчів Прем’єр-ліги й у березні встановили рекорд ліги — двадцять домашніх перемог поспіль; найбільша футбольна відвідуваність без участі Сіті досі належить фіналу Кубка УЄФА 14 травня 2008 року, коли «Зеніт» і «Рейнджерс» зібрали 43 878 глядачів. Ще за кілька тижнів до Ігор на території Спортсіті відкрили семитонного «Бігуна» Коліна Споффорта; уже за часів Сіті біля стадіону з’явилися статуї Вінсента Компані, Давіда Сілви й Серхіо Агуеро роботи Енді Скотта, а 2023 року — група Коліна Белла, Френсіса Лі та Майка Саммербі.

Чаша росла разом із клубом: у серпні 2015-го на південній трибуні завершили третій ярус на сім тисяч місць, і до сезону 2015–16 місткість сягнула приблизно 55 тисяч. У квітні 2023-го схвалили реконструкцію північної трибуни вартістю 300 мільйонів фунтів — із готелем, критим парком для вболівальників і надбудовою другого ярусу ще на 7 900 сидінь. Нову трибуну відкрили на останній матч сезону 2025–26 проти Астон Вілли, а 22 травня 2026-го назвали на честь найуспішнішого тренера клубу Пепа Гвардіоли, який після десяти років роботи залишав команду. Сьогодні місткість на внутрішніх футбольних матчах становить 61 038 місць: це шостий за місткістю футбольний стадіон Англії, який приймав футбольні матчі збірної Англії та фінальний груповий матч англійських регбістів на чемпіонаті світу 2015 року, а влітку тут досі проходять концерти.