Олд Траффорд

Олд Траффорд стоїть в однойменному районі Великого Манчестера й від 1910 року є домашнім стадіоном «Манчестер Юнайтед». Його збудували на кошти голови клубу Джона Генрі Дейвіса, який 1909 року визнав поле на Бенк-стріт у Клейтоні непридатним для команди, що щойно виграла Перший дивізіон і Кубок Англії. Ділянку обрали біля каналу Бриджвотер, неподалік північного кінця Ворік-роуд; спроєктував арену шотландський архітектор Арчибальд Літч, а будівництво завершила наприкінці 1909 року манчестерська фірма «Брамелд і Сміт». Разом із землею роботи оцінювали в шістдесят тисяч фунтів і планували місткість на сто тисяч глядачів, але через зростання витрат за порадою секретаря клубу Дж. Дж. Бентлі її зменшили приблизно до вісімдесяти тисяч. Перший матч відбувся 19 лютого 1910 року: «Юнайтед» приймав «Ліверпуль», поступився 3:4, а перший гол в історії стадіону забив Сенді Тернбулл.

До зведення «Вемблі» 1923 року Олд Траффорд уже приймав фінали Кубка Англії: 1911-го тут відбулося перегравання між «Бредфорд Сіті» та «Ньюкасл Юнайтед», яке «Бредфорд Сіті» виграв 1:0 на очах 58 тисяч глядачів, а 1915-го «Шеффілд Юнайтед» обіграв «Челсі» 3:0 у матчі, який дивилися майже 50 тисяч глядачів, здебільшого військових, і який через це назвали «хакі-фіналом». 27 грудня 1920 року найбільший довоєнний ліговий матч «Юнайтед» на цій арені дивилися 70 504 глядачі: господар поля програв «Астон Віллі» 1:3; 17 квітня 1926-го стадіон уперше прийняв збірну Англії, яка програла Шотландії 0:1. Рекорд відвідуваності встановили не на домашньому матчі «Юнайтед»: 25 березня 1939 року півфінал Кубка Англії між «Вулвергемптон Вондерерз» і «Грімсбі Таун» дивилися 76 962 глядачі. Під час Другої світової війни арену реквізували під військовий склад; наліт 22 грудня 1940 року її пошкодив, а бомбардування 11 березня 1941-го зруйнувало значну частину стадіону, зокрема головну трибуну. Від 1941 до 1949 року «Манчестер Юнайтед» грав домашні матчі на «Мейн Роуд» у місцевих суперників з «Манчестер Сіті», а 24 серпня 1949-го повернувся на Олд Траффорд і переміг «Болтон Вондерерз» 3:0 перед 41 748 глядачами — перша лігова гра тут майже за десять років.

Повоєнне відновлення йшло етапами: дах головної трибуни відновили до 1951 року, решту накрили до 1959-го, коли покрівлю отримав і Стретфорд Енд, а 25 березня 1957-го «Юнайтед» уперше зіграв при прожекторах, на які клуб витратив сорок тисяч фунтів. Напередодні чемпіонату світу 1966 року північну трибуну на Юнайтед-роуд перебудували з дахом без опорних стовпів, тож кожен глядач отримав вільний огляд; тоді ж з’явилися перші приватні ложі на британському футбольному стадіоні, а 1973-го в тому ж стилі облаштували східну трибуну. Звіт Тейлора 1990 року та вимога уряду зробити арени Першого і Другого дивізіонів повністю сидячими знизили місткість Олд Траффорда приблизно до 44 тисяч — найнижчої позначки в історії стадіону. Нове піднесення клубу на початку дев’яностих знову змусило рости: 1995-го стару Північну трибуну знесли й до травня 1996-го звели трирівневу на близько 25 500 місць вартістю 18,65 мільйона фунтів, згодом надбудували другі яруси Східної (січень 2000-го) та Західної трибун, і місткість сягнула 68 217 — найбільшої серед клубних стадіонів Сполученого Королівства. Розширення з липня 2005-го по травень 2006-го додало близько восьми тисяч місць у північно-західному та північно-східному секторах і майже повернуло арену до первісних вісімдесяти тисяч; 31 березня 2007 року 76 098 глядачів дивилися, як «Юнайтед» переміг «Блекберн Роверз» 4:1, і вільними лишилися лише 114 місць із 76 212.

Боббі Чарлтон назвав Олд Траффорд «Театром мрій». Чотири криті сидячі трибуни офіційно звуться трибуною сера Алекса Фергюсона (північна), Східною, трибуною сера Боббі Чарлтона (південна) та Західною; остання більш відома як Стретфорд Енд, де збираються найзавзятіші вболівальники і де на верхньому ярусі стоїть статуя Деніса Лоу, «короля Стретфорд Енду». Північну, найбільшу з чотирьох, перейменували 5 листопада 2011 року на честь 25 років Фергюсона як головного тренера клубу, а 23 листопада 2012-го біля неї встановили його статую роботи Філіпа Джексона заввишки 2,7 метра; південну назвали ім’ям Чарлтона 3 квітня 2016-го. Старий тунель для гравців — єдина частина споруди 1910 року, що пережила бомбардування, — 6 лютого 2008-го дістав назву Мюнхенського тунелю до п’ятдесятої річниці авіакатастрофи 1958 року. Біля Східної трибуни стоїть пам’ятник Метту Басбі, на стику східної та південної трибун — Мюнхенський годинник, а 29 травня 2008 року навпроти статуї Басбі відкрили скульптуру «Трійця Юнайтед» із Джорджем Бестом, Денісом Лоу та Боббі Чарлтоном.

Окрім домашніх матчів «Манчестер Юнайтед», Олд Траффорд приймав фінал Кубка Англії та два перегравання фіналів, регулярно був нейтральним полем для півфіналів цього турніру, а 2003 року — фінал Ліги чемпіонів між «Міланом» і «Ювентусом». Тут проходили матчі чемпіонату світу 1966 року, Євро-1996, літньої Олімпіади 2012-го та жіночого Євро-2022: 6 липня 2022 року стартовий поєдинок між Англією та Австрією зібрав 68 871 глядача — рекорд жіночих чемпіонатів Європи. Після знесення старого «Вемблі» збірна Англії з 2001 по 2007 рік провела тут 14 із 34 домашніх матчів, більше ніж на будь-якому іншому стадіоні, а 19 червня 2023-го повернулася і перемогла Північну Македонію 7:0 перед 70 708 глядачами. Нині арена вміщує 74 158 глядачів і є найбільшим клубним футбольним стадіоном Сполученого Королівства та одинадцятим за величиною в Європі; трибуна сера Боббі Чарлтона лишається одноярусною через будівельні обмеження. Якщо стадіон і далі розширюватимуть, це, ймовірно, буде другий ярус південної трибуни, що підніме місткість приблизно до 88 тисяч, хоча 2009 року повідомляли про плани масштабнішої перебудови орієнтовно на 95 тисяч місць вартістю близько ста мільйонів фунтів, а останніми роками лунали й пропозиції звести новий стадіон.