Стедіум оф Лайт

«Стедіум оф Лайт» став восьмим домом «Сандерленда»: після доповіді Тейлора 1990 року клуб мусив відмовитися від стоячих терас, а тісний Рокер Парк, затиснутий житловими вулицями з усіх боків, розширити було майже неможливо. Голова клубу Боб Мюррей від 1991-го шукав нову ділянку; вболівальники вже охрестили «Вемблі Півночі» проєкт біля заводу «Ніссан», але компанія подала офіційний протест, і плани довелося полишити. До 1995-го клуб обрав територію шахти Вірмут, закритої в грудні 1993-го, на північному березі річки Вір — лише за кількасот ярдів від Рокер Парку і неподалік центру міста. Будувати взялася компанія «Балласт Вілтшір», яка перед тим звела Амстердам-Арену; роботи почалися в червні 1996-го, а 30 липня 1997-го принц Ендрю, герцог Йоркський, відкрив стадіон на 42 тисячі місць товариським матчем з «Аяксом», що закінчився нульовою нічиєю.

Назву «Стедіум оф Лайт» Мюррей оголосив того ж дня, за кілька годин до матчу-відкриття: шахтарі Вірмута роками носили з собою лампу Деві, і це світло мало світити вічно — біля кас стоїть пам’ятник такій лампі. Під час будівництва арену в народі звали «Вірсайд Стедіум» і «Новий Рокер Парк»; частина вболівальників нарікала, що ім’я вже асоціюється з домівкою «Бенфіки», але Мюррей наполягав, що португальський «Ештадіу да Луш» названо на честь району, і відмовився перейменувати стадіон на честь принцеси Діани, бо вважав, що арена має пам’ятати тих, хто в цьому краї працював у темряві. Квадратна чаша ділиться на трибуну Джиммі Монтгомері на заході, Північну, Східну та південний Рокер Енд — цю назву в грудні 2018-го повернули за опитуванням уболівальників на згадку про трибуну за воротами старого поля. 18 липня 2006-го біля арени відкрили статую Боба Стоукоу, під чиїм керівництвом «Сандерленд» виграв фінал Кубка Англії 1973 року.

Північну трибуну 2000 року надбудували, витративши ще сім мільйонів фунтів, і місткість зросла до 49 тисяч: нині це десятий за місткістю футбольний стадіон Англії, а проста конструкція лишає запас для верхнього ярусу — до 63 тисяч місць. Футбольний рекорд відвідуваності тримається з 13 квітня 2002-го: 48 353 глядачі прийшли на матч з «Ліверпулем», у якому гості перемогли 1:0. Окрім клубних ігор тут тричі грала перша збірна Англії, а також її молодіжні команди й жіноча збірна; на десяту річницю «Сандерленд» зіграв унічию 1:1 з «Ювентусом». На газоні виступали Бейонсе, «Оазис» і Елтон Джон, а рекорд для нефутбольної події — 60 тисяч на концерті Еда Ширана 3 червня 2022-го.

Сьогодні арена приймає домашні матчі прем’єрлігового «Сандерленда», конференції та бенкети; тут є бар «Блек Кетс» і клубний магазин, а 2015-го клуб першим у світі відкрив сенсорну кімнату, щоб люди з розладом аутистичного спектра могли дивитися гру в звукоізольованому просторі. Навколо поля міська рада ще 2007-го виокремила зону «Стедіум-Вілледж» під житло, комерцію й спорт: уже працюють водний центр з олімпійським басейном і сусідній «Бікон оф Лайт», а друга черга передбачає велотрек, льодову арену та обсаджений деревами бульвар від станції метро «Сент-Пітерс». Права на назву кілька разів пропонували продати, але до перейменування не дійшло; 2023-го стадіон обрали однією з восьми арен жіночого чемпіонату світу з регбі 2025 року — зокрема для гри-відкриття. Університет Сандерленда двадцять один рік проводив тут випускні церемонії, а в січні 2026-го переїхав до центру міста.